Герой України Віталій Бахур
Випускник Зозулівського НВК 2006 рокуБіографія
Простіть, ріднесенькі, простіть, Я не хотів так швидко Вас лишати. Ви мою крихітку зростіть, Я мусів Україну захищати. Народився Бахур Віталій Володимирович 02.07.1989 року у селі Зозулі Золочівського району Львівської області. Батько, Бахур Володимир Ярославович, 1964 року народження, тимчасово не працює. Мати, Бахур Ольга Євгенівна, 1969 року народження, працює в ТВЗО «Львівхолод», магазин «Рукавичка» продавчинею. Брат, Бахур Тарас Володимирович, 1993 року народження, служить за контрактом у 80 частині м. Львова. Брат, Бахур Орест Володимирович, 1998 року народження, студент 1 курсу Золочівського аграрного коледжу. Жив і виховувався у добрій християнській сім'ї. Віталій ріс здоровою, розумною, допитливою дитиною. У 1995 році пішов у 1 клас Зозулівської середньої школи. Вчився з охотою, проявляв інтерес до всіх предметів, як природничого так і гуманітарного циклів. Був наполегливим, старанним учнем та відповідальним у виконанні будь-яких доручень. Серед учнів школи відзначався надзвичайною акуратністю, яка проявлялася у зовнішньому вигляді, веденні зошитів та щоденника, збереженні навчальних посібників. Його доброзичливість та товаристськість були зразком для інших. Особливу увагу приділяв фізичному розвитку, захоплювався фізкультурою та спортом, готувався стати захисником Вітчизни. Після закінчення школи у 2006 році поступив у Львівську академію сухопутних військ імені П. Сагайдачного, яку закінчив у 2010 році і отримав скерування у місто Гвардійське Дніпропетровської області. 25 лютого 2012 року одружився. Дружина Бахур Оксана Олександрівна, 1990 року народження. 10.08.2012 року великою радістю в сім'ї стало народження донечки Вікторії. Був зразковим сім’янином, добрим чоловіком та батьком. Зі слів дружини: «Віталій для мене був всім». А донечку Віталій ніжно називав: «Моя маленька десантниця». Ніколи не забував про своє коріння: своїх батьків, братів, село, рідну школу, церкву. Кожного разу, перебуваючи у відпустці, відві¬дував рідні місця, спілкувався з од¬носельчанами, вчителями, від¬кривав свою щиру душу, добру вдачу, любов і повагу. Страшною звісткою в кожній домівці стало повідомлення, що у літаку ІЛ-76, який збили терористи над Луганськом 14 червня, був і загинув Віталій Володимирович Бахур. Кожен з нас за¬пам'ятає назавжди його лагідну посмі¬шку, добрі очі. Ввічливий, скромний, працьо¬витий, добрий, лагідний, чесний, порядний... – таким залишиться у пам'яті учителів, односельчан, товаришів, однокласників, сусі¬дів, знайомих наш Віталій. Вічна йому пам'ять!
Нескорені героїВшанування пам'яті Віталія Бахура На День захисника України
Під час загальношкільного виховного заходу до Дня Покрови Пресвятої Богородиці та Дня захисника України, учні 10 класу та вся школа вшанувала пам'ять нашого колишнього учня, Героя України Віталія Бахура
"У нашому серці – вічно живі"Робота на конкурс на кращий соціально-виховний проект учениці 10 класу Станіславської Дам’яни
Кожна людина народжується на цій землі, щоб жити й передавати прийдешнім поколінням: дітям, онукам, правнукам – мудрий життєвий досвід, сіяти та збирати хліб, будувати міста, долати перешкоди і берегти мир. Хто ж знав, що на двадцять третьому році Української Незалежності прийде на нашу, Богом даровану землю, війна? Українці свято вірили в непорушність кордонів на сході держави, у добросусідство з Росією. І що так буде вовіки віків. У календарі – 2014 рік від Різдва Христового. Смертельний табун «рашистів» з квітня витоптує Україну війною. Кривава пащека війни невтомно пожирає на своєму шляху все: людські життя, цілі села, міські квартали ... Стогоном у душі озиваються слова: «Герої не вмирають! Герої не вмирають...». Омиваються слізьми серця матерів, дружин, сестер, які втратили найрідніших – дітей, чоловіків, братів – Героїв. Героїв АТО… Героїв України! Із цією роз'ятреною втратою їм тепер жити. Нам тепер жити і пам'ятати, допоки живі. І розповідати дітям та онукам, щоб і вони пам'ятали й переказували правду про Героїв у боротьбі за незалежну країну своїм дітям, онукам, правнукам. Правду і пам'ять не знищити, не вбити, бо вони омиті святою кров'ю українського Вояка-Героя. А Герої не вмирають, як і пам'ять про них. З червня 1993 року на службі Повітряних Збройних Сил України знаходиться 25-та окрема Дніпропетровська повітрянодесантна бригада Сухопутних військ. За своїм призначенням підготовлена для дій у тилу противника. Девізом бригади є: «Ніхто, крім нас». У ніч з 13 на 14 червня 2014 року 40 членів бригади перебували на борту транспортного літака ЗСУ Іл-76, який здійснював перевезення особового складу з метою ротації. При заході на посадку в аеропорту Луганськ терористичними пострілами із зенітної установки та крупно-каліберного кулемета літак Іл-76 був уражений, в результаті чого загинули 40 військово-службовців та 9 членів екіпажу. Загибель 49 військових, які перебували на борту збитого літака, стала найбільшою з початку АТО і найбільшою одночасно втратою Збройних Сил України за період її незалежності. Президент України Петро Порошенко висловив глибокі співчуття родинам військових: «Це велика втрата не лише для родин загиблих, а й для всієї країни. Україна у скорботі, але ми рішуче продовжуємо боротьбу за мир», - йшлося в заяві. Президент наголосив, що всі причетні до «цинічного терористичного акту такого масштабу» обов'язково будуть покарані. Прокуратура відкрила кримінальне провадження за статтею про теракт. Усі засоби масової інформації оприлюднили список загиблих… Біль втрати, неймовірний жаль, глибокий смуток, непоправне горе відчули всі, хто знав, жив, дружив, вчився з Віталієм Бахуром, заступником командира батареї, інструктором з ПДП, старшим лейтенантом 25-ї повітряно-десантної бригади, почувши про його загибель в літаку ІЛ-76. Горе єднає людей, а особливо матерів. Горе не має строку давності. Воно не відпустить матір до останньої миті життя, бо так Богом дано: матері народжують синів для життя, для продовження роду. Матері не повинні переживати своїх дітей, але … Горе об'єднало двох зозулівських матерів – Ольгу Ярославівну Бахур і Надію Василівну Каркулевську. Кому, як не цим жінкам розуміти одна одну? Надія Василівна Каркулевська – учитель історії Зозулівського НВК, класний керівник Героя АТО Віталія Бахура, мати, яка також, як Ольга Ярославівна Бахур, пережила втрату – загибель сина, що проходив строкову службу в Золочеві. Надія Василівна Каркулевська – ініціатор збору спогадів про Віталія Бахура серед рідних, однокласників, учителів, учнів школи – дуже хотіла написати «самвидавівську» книгу-меморіал про зозулівського Героя АТО. Разом із Тетяною Борисівною Тихоновою, вчителем історії Золочівської ЗОШ №3, класним керівником Оксани Бахур (дружини Віталія) – це стало справою їх учительського та громадянського життя. Дуже активно долучилася до співпраці однокласниця Віталія – Оксана Назар. Плани Надії Василівни щодо увіковічення пам'яті про Віталія Бахура для прийдешніх поколінь злилися в одне непереборне бажання: видати книгу про молоду людину, українського офіцера, який жертовно віддав життя на вівтар незалежності держави, в ім'я мирного європейського майбутнього кожного українця. Книга-пам'ять про надзвичайно хорошого зозулівського хлопця, справ-жнього сина України побачила світ. 26 травня у Зозулівському НВК відбулася презентація книги «Заради життя». Змакетував та видав книгу Тарас Подвірний – помічник народного депу-тата України Т.І. Батенка, долучилися до видання меценати. Книга присвячена Віталію Бахуру – Герою АТО із Золочів-щини, що віддав своє життя за Україну. У презентації взяли участь родина Героя України: мама Ольга Ярославівна, батько Володимир Ярославович, дружина Оксана з донечкою Вікторією, брат Орест, хрещена мати Любов Ярославівна Гнип, голова Золочівської РДА Недзельський В.Й., голова Єлиховицької сільської ради Гучко О. Р., священики о. Юрій Лісньовський та о. Ярослав Малий, однокласники, вчителі, учні, просто небайдужі люди, які знали та любили Віталія і зберігають про нього світлу пам'ять. У вступному слові Надія Василівна сказала: "Ти так рано пішов у небачений світ, Що аж серце здригнулося з болю. Незабутній залишив у ньому ти слід, Вічно буде тужити воно за тобою. 14 червня 2014 року затужило серце України за 49 своїми синами, які, перебу-ваючи на борту транспортного літака Повітряних Сил України ІЛ-76 загинули. При заході на посадку в аеропорту Луганська пострілами терористів із зенітної установки та крупнокаліберного кулемета літак був збитий. Загинули всі 40 військовослужбовців та 9 членів екіпажу, загинули солдати та офіцери Збройних Сил України, цвіт нації, надія нації. Ця трагедія сколихнула всю Україну, а особливо всіх нас, тому що серед загиблих був наш син, брат, односельчанин, колишній учень, просто дорога нам всім людина – Віталій Бахур. Заплакали, затужили в цей день усі, а серця матері та батька тужитимуть вічно …» Слова скорботи та глибокого суму звучали з уст отців, голови райдержадмі-ністрації, сільського голови, директора школи Німціва В.В., учнів 9-11 класів Кравець Світлани, Кінчило Катерини, Карбівник Софії, Сиротинської Вікторії, Станіславської Дам’яни, Лісньовської Ольги, Лісньовської Ірини, Тичинського Андрія, Дощаківського Владислава. Перша вчительки Сенько Анна Романівна з материнською теплотою згадує свого вихованця-Героя: «Віталік схожий на маму, але характер батьківський. Був дуже чемним і акуратним. Учився гарно, був відмінником у молодшій школі. Згадується один випадок, коли після уроків учні будь-як покидали книжки до рюкзаків і розбіглися. Віталік дуже акуратно складає портфелик і промовляє: «Я не такий галапасний (швидкий), як моя мама, я такий дисциплінований – як тато». Віталік – така дитина, яка ніколи не сказала: «Не буду, не хочу». Був кращим з кращих». Анна Романівна через віршовані рядки виплакала смерть свого вихован-ця. Материнський біль у «Сповіді матері»: Не відчувала я, що втрачу свого сина. Тепер у горі вся моя родина. Онучка – метелик на дворі літає, Нам розради усім добавляє. Прийди до мене, хоч у сні, мій сину! Чому ж так скоро ти лишив свою родину? Тут перші кроки у дворі і перший клас, Де брав знання ти швидко про запас. Про тебе пам'ять у очах дитини... Де зірка твоя в небесах? Молитися до Бога буду я віднині, Бо втрати сум щодня в моїх очах. Пекучий комок стиснув горло братові Віталія – Орестові. Хлопець не зміг нічого сказати. За нього сказала Надія Василівна: «Хлопцям Тарасові та Орестові назавжди нести важкий хрест: втрату старшого брата. Це як залишитися без великого пальця на руці. У батьківському домі все нагадує про їх безхмарне дитинство: спільні радощі, парубоцькі таємниці, які довіряли старшому брату. Спогади у фотографіях лягли до сімейного альбому: ось вони на морі з батьками, ось на плацу в Академії ім. Петра Сагайдачного в день присяги Віталія… Тепер братам жити треба так, щоб кожного разу могли б відзвітуватись: «Брате, ми тебе не підведемо!» Катерина Тихонова – поетеса, член обласної спілки письменників, присвятила декілька віршів подіям на сході, загиблим воїнам, їх сім'ям. Мисяк Анастасія, учениця 5 класу, зачитала вірш Катерини Тихонової, присвячений доньці Віталія – Вікторії: За кроком крок мала Вікторія Йде світом й пізнає цей світ. Попереду – її історія Ще на багато довгих літ, Де буде синє мирне небо, Де буде мама і весна І в "Свято ПДВ" – так треба! – Тільняшку одягне вона – Вшанує світлу пам'ять тата. Татусь у серці й небесах. Повік йому охороняти сон доньки У кольорових снах. У день проведення заходу добре ім'я Віталія надихнуло Катерину Тихонову на написання вірша-посвяти пам'яті Віталія, який особисто прочитала: Було життя. Був вечір. І розлука. Здіймала доля в небо – знов і знов. Він взяв маленьку донечку на руки. Поцілував. І сам у даль пішов. А там – війна. Жорстока і безжальна, А там бої без краю і кінця. Дивилась Богородиця печально, Втирала піт і втому із лиця. І вили пси – багато, довго. Рвали Усе єство. Здригалися серця. Пречиста, як могла охороняла, Втираючи пилюку із лиця. І знов наказ – у небо, знов у хмари, Готуйсь, десант, безстрашним, вірним будь, І ще ж тоді серця передчували, Що це останній, найстрашніший путь. Двигтіли двигуни на злітній смузі, Тримались хлопці до плеча плечем, Іще чужі, та вже за духом друзі, Яких вогонь війни пече, пече. Безстрашні, сильні, вірні як ніколи Їх сорок дев’ять. Вічна пам’ять всім. В дворі у мами пахли матіоли. І мовчки від розпуки плакав дім. І світ мовчав. А що було казати? - Ворожа зброя точно б’є у ціль, Лишає тільки пам’ять і утрати. Лишає біль. Пекучий вічний біль. А донечка іде вперед невпинно. На платті – синьо-жовте вишиття. Вона – майбутнє світле України, Заради щастя, миру і життя!!! На завершення всі присутні пішою ходою відвідали могилу на Зозулівському цвинтарі, щоби ще і ще раз помолитись за його безсмертну душу та вшанувати пам'ять, поклавши квіти. Світлій пам'яті Героїв АТО - Віталія Бахура та його бойових побратимів, які загинули на борту літака ІЛ-76...
Світлій пам'яті Героїв АТО - Віталія Бахура та його бойових побратимів, які загинули на борту літака ІЛ-76...Катерина Тихонова
Відкриймося для миру і добра Простімо всіх. І нас хай всі простять, Хоча вбиває досі українців зла війна І рани ще не гояться, ятрять... Вклонімося усім-усім хрестам, - : Всім хлопцям, що війною вбиті Честь віддамо солдатським матерям, Яким із горем непоправним жити... Молімося за прощення усіх, Хто нас вбивав і нами був убитий Хай запанує на землі дитячий сміх І буде мир. Надійний та відкритий! Покаймося у всіх своїх гріхах, Очистимось від скверни, зла і бруду, Щоб доля квітла в мирних небесах, Бо Україна є! І завжди буде! Покаймося у всіх своїх гріхах... Молімося за прощення усіх... Вклонімося усім-усім хрестам... Відкриймося для миру і добра... У Високому Небі - безсмертні Герої, Наша правда свята, наш взірець назавжди То ж вклонімося Богу і подякуймо Долі, І помолимось щиро за вкраїнських Синів! Герої не вмирають!
Катерина ТихоноваВірш-посвята, зачитаний на презентації книги про Віталія
Було життя. Був вечір. І розлука. Здіймала доля в небо – знов і знов. Він взяв маленьку донечку на руки. Поцілував. І сам у даль пішов. А там – війна. Жорстока і безжальна, А там бої без краю і кінця. Дивилась Богородиця печально, Втирала піт і втому із лиця. І вили пси – багато, довго. Рвали Усе єство. Здригалися серця. Пречиста, як могла охороняла, Втираючи пилюку із лиця. І знов наказ – у небо, знов у хмари, Готуйсь, десант, безстрашним, вірним будь, І ще ж тоді серця передчували, Що це останній, найстрашніший путь. Двигтіли двигуни на злітній смузі, Тримались хлопці до плеча плечем, Іще чужі, та вже за духом друзі, Яких вогонь війни пече, пече. Безстрашні, сильні, вірні як ніколи Їх сорок дев’ять. Вічна пам’ять всім. В дворі у мами пахли матіоли. І мовчки від розпуки плакав дім. І світ мовчав. А що було казати? - Ворожа зброя точно б’є у ціль, Лишає тільки пам’ять і утрати. Лишає біль. Пекучий вічний біль. А донечка іде вперед невпинно. На платті – синьо-жовте вишиття. Вона – майбутнє світле України, Заради щастя, миру і життя!!!
Сенько Анна РоманівнаВірш-посвята від першої вчительки
Не відчувала я, що втрачу свого сина. Тепер у горі вся моя родина. Онучка – метелик на дворі літає, Нам розради усім добавляє. Прийди до мене, хоч у сні, мій сину! Чому ж так скоро ти лишив свою родину? Тут перші кроки у дворі і перший клас, Де брав знання ти швидко про запас. Про тебе пам'ять у очах дитини... Де зірка твоя в небесах? Молитися до Бога буду я віднині, Бо втрати сум щодня в моїх очах.
"Заради життя"Книга про молоду людину, українського офіцера, який жертовно віддав життя на вівтар незалежності держави, в ім'я мирного європейського майбутнього кожного українця
Надія Василівна Каркулевська – ініціатор збору спогадів про Віталія Бахура серед рідних, однокласників, учителів, учнів школи – дуже хотіла написати «самвидавівську» книгу-меморіал про зозулівського Героя АТО. Разом із Тетяною Борисівною Тихоновою, вчителем історії Золочівської ЗОШ №3, класним керівником Оксани Бахур (дружини Віталія) – це стало справою їх учительського та громадянського життя. Дуже активно долучилася до співпраці однокласниця Віталія – Оксана Назар. Книга-пам'ять про надзвичайно хорошого зозулівського хлопця, справжнього сина України побачила світ. 26 травня у Зозулівському НВК відбулася презентація книги «Заради життя». Змакетував та видав книгу Тарас Подвірний – помічник народного депутата України Т.І. Батенка, долучилися до видання меценати. Книга присвячена Віталію Бахуру – Герою АТО із Золочів-щини, що віддав своє життя за Україну. У презентації взяли участь родина Героя України: мама Ольга Ярославівна, батько Володимир Яросла-вович, дружина Оксана з донечкою Вікторією, брат Орест, хрещена мати Любов Ярославівна Гнип, голова Золочівської РДА Недзельський В.Й., голова Єлиховицької сільської ради Гучко О. Р., священики о. Юрій Лісньовський та о. Ярослав Малий, однокласники, вчителі, учні, просто небайдужі люди, які знали та любили Віталія і зберігають про нього світлу пам'ять.
Нагороди Віталія Бахураза своє коротке життя отримав:
• 03.11.2011 року-нагороджено медаллю"10 років ракетним військам I Артилерії "; • 29.07.20011 року-нагороджений почесним знаком "За відмінну Службу в Аеромобільних військах Сухопутних військ України"; • 02.08.2011 року-нагороджений почесним знаком "20 років ВДВ України"; • 20.06.2014 року - за Указом Президента України нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно)".
З пошани до чудового хлопцяна стінах школи встановили меморіальну дошку
"Герої не вмирають" – вони назавжди залишаться у наших серцях. Віталій Бахур – це герой України, людина з великим серцем та душею. Його героїчний вчинок вчить нас, щоб ми любили поважали і завжди пам'ятали тих людей, які зараз гинуть за нашу Україну, які відважно боряться з ворогом. Він герой своєї землі, приклад для теперішнього і прийдешнього покоління, який заслужив, щоб славили його як почесного Героя України!!! Ми повинні пам'ятати Віталія, бути гідними синами і дочками нашої України! Бо саме завдяки героям, ми маємо змогу жити під синім небом і жовтими ланами.
