Ігор Стахів

Народився 22 липня 1973 р. с. Великі Підліски Кам’янка-Буського району Львівської області у багатодітній сім’ї. Та з часом родина переїхала в село Зозулі Золочівського району Львівської області, де проходили дитячі та шкільні роки Ігора Михайловича.

Ще з дитинства був вигадливим до різних витівок. У школі завжди брав активну участь у виховних заходах, був доволі артистичним, з чудовим слухом та голосом, з прекрасним почуттям гумору. Тому, у 1989 році по закінченні Зозулівської середньої школи, обрав творчу професію і вступив до Львівського культосвітнього училища.

«Зростав досить самостійним. Оскільки був наймолодшим в сім’ї, то часто залишився на господарстві один, поки дорослі працювали в полі. Але Ігорко завжди давав собі раду і не погано справлявся» - згадує мама Марія Миколаївна.

У 1991-1993 роках проходив строкову службу в армії. Впродовж 1995-2002 рр працював на різних посадах у Золочівському державному лісгоспі. 

Одружився та разом із дружиною Оленою проживали у селі Хильчиці того ж таки Золочівського району. Виховували доньку Оксану та сина Романа, який на даний час є військовослужбовцем.

Ігор освоїв ремонтні роботи та тривалий час працював за кордоном. У 2021 році повернувся в Україну і працював на деревообробному підприємстві в Ожидові Львівської області.

2 березня 2022 року мобілізований до лав Національної Гвардії України, був стрільцем у в.ч.3115. 31 травня 2023 року переведений у в.ч.3028 НГУ (14 штурмова бригада «Червона калина») та призначений на посаду гранатометника 3 відділення 2 взводу роти оперативного призначення 3 батальйону. Військову службу проходив у званні солдата.

 В результаті мінометного обстрілу противником 10 серпня 2023 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Роботине Пологівського району Запорізької області, Ігор загинув через множинні проникаючі сліпі уламкові поранення голови та кінцівок.

23 лютого 2024 року Указом Президента України, за особисту мужність і самовідданість, солдата Стахіва Ігоря Михайловича нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня, посмертно.

Похований на кладовищі в селі Хильчиці Золочівського району

Львівської області.

Із спогадів дружини Олени:

- Мій чоловік завжди був світлою, щирою і компанійською людиною, дуже любив життя. З легкістю та позитивом намагався долати труднощі. Його артистичність та здатність знаходити вихід з найскладніших ситуацій, робили його особливою людиною серед знайомих та друзів. Ігор ніколи не ховався за спинами інших і не кидав своїх.

- За кілька тижнів до загибелі, повна церква людей, співали йому «Многая літа» на 50- річчя. Це додавало мені впевненості та віри, що все буде добре….Мені досі важко сприйняти цю втрату і повірити, що мого Сонечка (так ми називали один одного) вже немає….

- Дуже часто згадую про нього, впізнаю його у характері доньки, у рухах та манерах сина. Він завжди у наших думках, у нашій пам’яті, у наших молитвах….

- Не серед нас…. Та завжди з нами…..